Відеогалерея

ЛГБТ-прайд у Тель-Авіві, 2017 рік
Переглянути всі відео

Здоров'яВсі статті


Майже кожен другий ВІЛ-інфікований в Україні не знає про свій статус

Дата: 06-04-2017

«ВІЛ-інфекція вийшла з середовища груп ризику до здорового населення»

 

Центр громадського здоров’я МОЗ України заснований навесні минулого року на базі Українського центру контролю за соціально небезпечними хворобами. Його створення є частиною імплементації Угоди про асоціацію з ЄС.

Наразі в Україні гостра ситуація із онкологічними захворюваннями, туберкульозом, ВІЛ/СНІД, гепатитами. Нова установа покликана моніторити захворюваність, здійснювати епідеміологічній нагляд, профілактику, боротися з епідеміями.

Про ситуацію із захворюваністю, а також про те, на яку саме підтримку від держави сьогодні може розраховувати хворий розповіла директорка Центру громадського здоров’я Наталія Нізова.

Наталія Нізова обійняла посаду гендиректора державної установи «Центр громадського здоров’я» у вересні минулого року за результатом відкритого конкурсу. До того Нізова очолювала Український центр контролю за соціально небезпечними хворобами, Центр профілактики і боротьби зі СНІДом, була заступником директора проекту «Розвиток ВІЛ/СНІД-сервісу в Україні» Агенції міжнародного розвитку США, керувала проектом Американського міжнародного альянсу охорони здоров’я «Запобігання передачі ВІЛ матері до дитини» в Україні.

Пані Наталю, що змінилося після трансформації Центру контролю за соціально небезпечними захворюваннями у Центр громадського здоров’я?

Останні десятиліття в Україні зусилля спрямовувалися здебільшого на лікування хвороб, при цьому фактично ігнорувалася профілактика. На питання якості життя людей, котрі страждають на певні хвороби, м’яко кажучи, не зважали. Як результат – маємо в Україні найнижчу в Європейському регіоні тривалість життя як жінок, так і чоловіків.

Готовність України наслідувати європейський шлях розвитку означає також бажання дотримуватися європейської стратегії ВООЗ «Здоров’я-2020». Зусилля держави мають спрямовуватися передусім на формування здорового способу життя, профілактику. Для України основними причинами смертності є серцево-судинні та онкологічні захворювання. Ефективно боротися з ними можливо лише з розвинутою системою громадського здоров’я – розбудовувати її Україна пообіцяла, підписавши угоду з ЄС.

Слід зазначити, що в Україні вже майже 30 років епідемічна ситуація із ВІЛ-інфекцією є однією з найгірших у Європейському регіоні. Розбудова системи протидії ВІЛ/СНІДу ще з початку 90-х років здійснювалася на принципах громадського здоров’я – поєднання зусиль держави і громади щодо профілактики, раннього виявлення та контролю за новими випадками, а також забезпечення доступу до якісних послуг з лікування. Розвиток пацієнтських організацій та громадського руху для протидії цьому захворюванню привело до того, що сьогодні Україна є однією з найуспішніших країн світу в організації протидії ВІЛ-інфекції. Також у 2012 році було створено Центр контролю за соціально небезпечними хворобами МОЗ України, який займався саме ВІЛ-інфекцією і туберкульозом. А оскільки лише два захворювання в Україні мають чітку систему моніторингу, яка повністю відповідає міжнародним стандартам (ідеться про туберкульоз і ВІЛ-інфекцію), це й обумовило, що Центр контролю став системоутворюючою інституцією для розвитку Центру громадського здоров’я

Які зараз основні функції центру?

Відповідальність Центру принципово ширша, ніж координація протидії ВІЛ/СНІДу і туберкульозу. Центр має забезпечити організацію ефективного нагляду за всіма захворюваннями, як інфекційними, так і неінфекційними, формування комунікації з населенням, створення аналітичного центру для медиків з метою об’єктивного аналізу захворюваності та її впливу на економіку країни. Також центр займається координацією національних політик і протоколів із міжнародними організаціями, насамперед ВООЗ. Також ми приступаємо до створення регіональних центрів громадського здоров’я.

 

«ВІЛ-інфекція: ми другі після Росії»

 

Ви зазначили, що Україна є однією з найуспішніших країн в організації протидії ВІЛ-інфекції. Як це підтверджується цифрами?

Кількість хворих на ВІЛ в Україні є однією з найбільших у Східній Європі та Центральній Азії. Ми другі після Росії. Починаючи з 1987 року і до сьогодні у нас сумарно зареєстровано майже 220 тисяч випадків ВІЛ-інфекції. З них 135 тисяч зараз перебувають на диспансерному обліку і 75 тисяч отримують антиретровірусну терапію.

На початок 2016 року в Україні, за оціночними розрахунками, мешкало 220 тисяч людей із ВІЛ-інфекцією. У віковій групі 15–49 років рівень поширеності ВІЛ становив 0,9% (тобто майже 1 до 100 за оціночними розрахунками).
За 1987–2016 роки в країні офіційно зареєстровано 297 424 випадки ВІЛ-інфекції серед громадян України, у тому числі 92,9 тис. випадків захворювання на СНІД та 41,7 тис. випадків смерті від захворювань, зумовлених СНІДом.
Станом на 1 січня 2017 року під медичним наглядом перебуває майже 133 тисячі ВІЛ-інфікованих, з них кожен третій має діагноз СНІД.
У 2016 році відзначалося збільшення кількості зареєстрованих ВІЛ-інфікованих осіб – 17 тис. проти 15,9 тис. у 2015 році. Темп приросту становив +7,5%, показник захворюваності – 40,0 на 100 тис. осіб проти 37,0 на 100 тис. у попередньому році.
 
Але за останні роки знизилася кількість виявлення випадків серед молоді у віці до 24 років і, зокрема, серед споживачів ін’єкційних наркотиків, які традиційно є рушійною силою епідемії. Істотно (більше, ніж у сім разів) зменшився рівень передачі ВІЛ-інфекції від матері до дитини. Якщо в 2001 році цей показник становив 27,8%, то сьогодні – 3,3%, ми впевнено рухаємося до елімінації (вилучення) випадків народження дітей із ВІЛ-інфекцією від ВІЛ-позитивних матерів.

Крім того, у нас постійно зростає рівень охоплення лікуванням хворих. Україна першою і єдиною в регіоні Східної Європи та Центральної Азії почала впроваджувати глобальну стратегію Fast Track – швидкого подолання епідемії ВІЛ, зупинки її до 2020 року шляхом забезпечення лікуванням понад 90% усіх ВІЛ-інфікованих людей.

Сьогодні майже 40% людей, які живуть із ВІЛ в Україні, не знають про свій позитивний статус. Ми орієнтуємося на розрахункові цифри. Як я сказала, це близько 220 тисяч. Тому перший крок – зробити так, щоб лікувалися всі 135 тисяч, котрі звернулися по допомогу. Другий – знайти всіх, хто не знає про свій статус, і почати їх лікувати.

Держава здатна забезпечити таку кількість людей лікуванням? Пацієнт із ВІЛ/СНІДом не має витрачати власні кошти на лікування?

Наша оновлена нормативна база відповідає міжнародним стандартам і дозволяє забезпечити консультування та тестування абсолютно для всіх. Завдяки консолідації міжнародних партнерів – і Глобального фонду, і спеціальної програми президента США PEPFAR (Надзвичайний план президента США для надання допомоги для боротьби зі СНІДом. – «Главком»), і бюджетним коштам, які значно збільшились порівняно з минулим роком, – ми можемо забезпечити лікування майже кожного пацієнта, у якого виявлено ВІЛ-інфекцію. Стратегія «тестуй і лікуй» сьогодні є реальністю для України.

Лікування всіх пацієнтів є безоплатним. Майже 70% лікування забезпечується за рахунок держави. Решта – кошти Глобального фонду. І частково, кілька відсотків, – за рахунок кплану PEPFAR. Колеги зі США готові надати додаткову технічну допомогу Україні якраз у забезпеченні покриття лікуванням 90% усіх ВІЛ-інфікованих осіб.

Зараз у нас лікується 55% від тих пацієнтів, які перебувають на диспансерному обліку (тобто більше половини зі 135 тисяч. - «Главком»). За найближчих два роки ми повинні знайти всіх, хто не знає про свій статус, і забезпечити до 2020 року лікуванням 90% людей, які живуть із ВІЛ в Україні.

Скільки коштів на протидію ВІЛ/СНІДу виділила держава Україна?

Сума на закупівлю ліків зросла з 252 мільйонів гривень до 684 мільйонів у 2017 році. Маємо безпрецедентне зростання. Це було оцінено і американським урядом, і Глобальним фондом, який ухвалив рішення про виділення Україні на 2018-2020 роки $120 мільйонів на протидію ВІЛ і туберкульозу. Також $37,5 мільйона нам виділив PEPFAR. З них $5,6 мільйона буде використано на закупівлю ліків. Решту спрямують на лабораторний супровід, щоб відслідковувати ефективність лікування. Ще частина коштів піде на супровід пацієнтів – на посилення неурядових організацій, без яких ми не можемо утримувати на лікуванні пацієнтів. Бо пацієнт ефективно лікується тільки тоді, коли у нього є висока прихильність до лікування.

 

«Основним шляхом передачі ВІЛ-інфекції є статевий контакт»

 

Чи мають люди в Україні з ВІЛ-інфекцією цю прихильність до лікування?

В Україні показник прихильності до лікування є чи не найвищим у світі. Всім відомо, що мільярди доларів ідуть в Африку і покриття лікування там дуже високе. Але мало хто знає, що залежно від країни на Африканському континенті утримання на лікуванні пацієнта протягом року становить від 20% до 60% (протягом року лише такий відсоток пацієнтів не припиняє лікування. - «Главком»). У той час як Україна утримує на лікуванні когорту хворих 85% і більше. Це дуже хороший результат.

Які саме ліки закуповує Україна для лікування ВІЛ/СНІДу? Що є головним під час вибору: ціна чи якість?

Україною закуповуються якісні ліки. Перші ліки для ВІЛ-інфекції були поставлені в Україну завдяки Глобальному фонду. А в принципах і правилах фонду є закупівля лише прекваліфікованих Всесвітньою організацією охорони здоров'я ліків, які проходять належний контроль якості (процедура оцінки ВООЗ ліків називається прекваліфікацією; препарати, прекваліфіковані ВООЗ забезпечують ефективність та безпечність лікування. - «Главком»). Тому ми в Україні сьогодні закуповуємо як бренди, оригінальні ліки, так і генерики, але тільки ті, які є прекваліфікованими ВООЗ.

Які регіональні особливості поширення ВІЛ/СНІДу?

Південні регіони України, а також Дніпропетровська, Київська, Чернігівська, Донецька області та Київ є територіями з високим рівнем поширеності, західні області – з низьким. Більше половини всіх ВІЛ-інфікованих осіб, які офіційно перебувають під наглядом, проживають на територіях Дніпропетровської, Донецької, Одеської областей та Києва.

Ви зазначили, що споживачі ін’єкційних наркотиків традиційно є рушійною силою епідемії. Як за останні роки в Україні змінилися головні групи ризику?

Сьогодні 21% нових випадків ВІЛ виявляється серед споживачів ін’єкційних наркотиків. Але основним шляхом передачі ВІЛ-інфекції, на жаль, є статевий контакт (61,6%). ВІЛ-інфекція вийшла із середовища груп ризику, насамперед від споживачів ін’єкційних наркотиків, до здорового населення. Дуже тривожна тенденція.

Больовою точкою є обстеження вагітних. Усі вагітні жінки у нас тестуються на ВІЛ. Але якщо раніше це було двічі під час вагітності, зараз, за національними протоколами, які ми затвердили у травні минулого року, ми запровадили триразове тестування для вагітних. На жаль, велика частина жінок, які вперше дізнаються про свій позитивний статус під час вагітності, не мають жодних власних факторів ризику. Вони не були споживачами наркотиків, не практикували комерційний секс, не можуть напевно сказати про фактори ризику у поведінці своїх чоловіків. І лише після заглиблення в анамнез, іноді виявляється, що цей чоловік колись давно мав незахищений секс із якоюсь жінкою, вже про це забув, одружився, а тут раптом отака ситуація.

Нам треба серйозно говорити з населенням, з молоддю про безпечний секс, про моду на здоровий спосіб життя, дотримуватися глобальної концепції «нове покоління, вільне від ВІЛ-інфекції».

 Уявімо, людина прочитає це інтерв’ю і захоче перевіритись. Куди їй звертатися?

Вона може прийти в районну лікарню і зробити тест на ВІЛ. Крім того, у кожному місті існує мережа кабінетів довіри. Їхні адреси – на сайті місцевих центрів СНІДу. На сайті Центру громадського здоров'я також є адреси всіх обласних, міських центрів СНІДу, анонімних кабінетів, де можна отримати консультацію, пройти безкоштовне тестування. Також у Києві за підтримки міжнародних організацій, зокрема American Healthcare Foundation, відкрито два кабінети тестування, куди громадяни можуть заходити до пізнього вечора, щоб експрес-тестом за 15 хвилин дізнатись про свій статус, отримати презервативи, первинну консультацію. Сьогодні немає перешкод для тестування.

 

«Після окупації в Криму програми лікування за кошти Глобального фонду призупинились»

 

У Росії фактично передбачено примусове тестування. Чи розглядається така можливість у нас?

Це буде крок назад – порушення прав людини. Так, у Росії фактично є примусове тестування. Але це викликає багато застережень з боку міжнародних організацій, зокрема ООН. Як я казала, ми застосували третє тестування для вагітних та ще й вказали як обов'язкове тестування сексуального партнера – батька дитини (не завжди це чоловік жінки). У нас було багато дискусій з експертами ВООЗ. Та ми все-таки зійшлися на тому, що в інтересах захисту здоров’я майбутньої дитини це обґрунтовано.

Чи є у вас інформація щодо ситуації з ВІЛ/СНІД у Криму? Чи правда, що там люди залишилися без підтримки?

У нас є часткова інформація від пацієнтів, які виїхали з Криму: після початку окупації там було призупинено всі програми лікування за кошти Глобального фонду. Сьогодні там лікують за російським протоколом, і більша частина ліків – російського виробництва. Тож для хворих на ВІЛ у Криму можуть бути серйозні наслідки через зміну схеми лікування.

Саме внаслідок зміни схеми лікування чи через ліки невисокої якості?

Ми не можемо говорити про якість ліків, бо з ними не працюємо. Але сам факт зміни схеми з однієї на іншу без медичних вказівок – привід, щоб організм людини зреагував не дуже добре. До того ж за рахунок порушення чіткого циклу поставок ліків, як нам відомо, були випадки переривання лікування, а це теж дуже погано впливає на організм, швидко наростають побічні ефекти, інші ускладнення.

Я вже не кажу про пацієнтів, які перебували на замісній терапії уть замісної терапіїполягає в наступному: якщо людина не хоче приймати наркотики, але не може зупинитися, замість них наркоману дають ліки опіоїди - синтетичні препарати тривалої дії, по впливу на організм подібні морфіну, кодеїну та інших опіатів, але на відміну від них не викликають «кайфу». - «Главком»). Ці програми повністю зупинені в Криму. Частина пацієнтів повернулася до вживання вуличних наркотиків, частина була залучена до так званих реабілітаційних центрів, де застосовують психосоціальні методи реабілітації, які не завжди є ефективними для наркоспоживачів із великим стажем, які, тим більше, вже і не є прихильними до лікування ВІЛ-інфекції.

Яка ситуація на окупованих територіях Донбасу?

Всесвітня організація охорони здоров'я з початку окупації ініціювала створення групи, у якій об'єдналися всі міжнародні організації, що працюють в Україні. Офіс ВООЗ звернувся до Глобального фонду з пропозицією виділити додаткові кошти Україні. ЮНІСЕФ виступив посередником, подав заявку до Глобального фонду. Завдяки цим коштам минулого року на тимчасово окуповану територію було доправлено ліки. Таку саму програму узгоджено з Глобальним фондом і на 2017 рік. Ліки ВІЛ-інфікованих та пацієнтів із туберкульозом буде закуплено і привезено на тимчасово окуповані території. Їхня кількість забезпечить потребу у лікуванні до середини 2018 року. Це з розрахунку на тих пацієнтів, які попередньо починали лікування в Україні завдяки Глобальному фонду.

«На жаль, чіткої системи моніторингу гепатитів у країні не існує»

 

Чи правда, що в Україні дуже високий рівень захворюваності на гепатити?

За даними статистичної звітності, впродовж останніх п’яти років спостерігається тенденція до зростання рівня захворюваності вірусними гепатитами. Найбільша питома вага припадає на долю хронічних вірусних гепатитів – 53,3%. Рівень захворюваності на гострі вірусні (А, В, С) та хронічні гепатити (В та С) за підсумками 2015 року становить 28,9 на 100 тисяч населення країни. Показники захворюваності парентеральними гепатитами (захворювання інфекційного характеру, що характеризується ураженням печінки різного ступеня тяжкості; парентеральні вірусні мають два основних способи передачі інфекції: зараження через воду або продукти харчування і через кров, сперму, слину і грудне молоко. - «Главком») в останні роки мають чітку тенденцію до зростання, особливо показник захворюваності на хронічні форми вірусних гепатитів В та С (показник захворюваності становить 4,09 та 13,95 на 100 тисяч населення за підсумками 2015 року). Абсолютну більшість у віковій структурі хворих становлять дорослі.

Є велика кількість факторів ризику, які впливають на збільшення нових випадків. Проблема, на жаль, у тому, що чіткої системи моніторингу гепатитів у країні не існує. Останніми роками завдяки співпраці з міжнародними організаціями, Глобальним фондом, залученню неурядових організацій було зроблено кілька досліджень, які виявили досить високу поширеність гепатиту С, як гострого, так і хронічного, серед споживачів ін'єкційних наркотиків. Також за два останніх роки проведено дослідження в зоні АТО, яке виявило досить високу поширеність випадків гепатиту серед учасників бойових дій.

13–15 березня у Женеві відбулося перше засідання стратегічної дорадчої групи з питань ВІЛ-інфекції та гепатитів, членом якої я маю честь бути на запрошення ВООЗ. Розглядали питання, як швидко налагодити контроль за гепатитами. Є дві країни у світі, де уряди підписали з фармацевтичними компаніями спільну програму вилучення гепатиту С (мова про досягнення ситуації, коли випадки гепатиту перестануть фіксуватися. - «Главком»), – це Єгипет і Грузія. Але Україна значно більша за кількістю населення. І для того, щоб нам розпочинати такий діалог, треба чітко знати, скільки у нас таких випадків (гострих і хронічних) і що є зоною ризику. Безумовно, передусім це споживання наркотиків. Але, на жаль, ми сьогодні маємо і проблеми з безпекою донорства, і проблеми, що стосуються інфекційного контролю в лікувальних закладах, і факти доведеної передачі гепатитів під час медичних процедур.

З чим пов’язаний сплеск захворюваності на гепатити серед бійців АТО?

Є кілька причин. Перша – контакти з біологічними рідинами, насамперед з кров'ю. Бійці один одному надають допомогу, кров потрапляє від одного до другого. Друга – умови, в яких розгортаються польові пункти надання допомоги, де складно дотримуватись усіх вимог інфекційного контролю, не вистачає разових медичних інструментів і матеріалів. І третя – поширення випадків небезпечної поведінки, ризикованого сексу. Не секрет, що в зонах конфлікту зростає кількість працівників комерційного сексу. Сюди ж додається і можливість вживання наркотиків. Людський фактор. Тож інформаційні програми мають велике значення, як і засоби індивідуального захисту, починаючи з якісних аптечок і закінчуючи презервативами.

Що гарантує держава сьогодні хворим на гепатит?

Розробляється новий клінічний протокол, куди вже внесено якісні ліки, що дозволяють ефективно і з меншою кількістю ускладнень лікуватись. МОЗ провело переговори з фармкомпаніями, вдалося домовитися про значне зменшення ціни на ліки. Певна частина пацієнтів уже сьогодні має доступ до безоплатного лікування завдяки допомозі Глобального фонду. Перш за все це пацієнти з поєднаною патологією: ВІЛ-інфекція і гепатити. З точки зору громадського здоров'я, важливо, щоб такі пацієнти не передавали обидві інфекції сексуальним шляхом. Розглядаємо питання можливого включення гепатитів у страховий пакет. Не готова про це говорити напевне, але ми на цьому шляху.

«Велику кількість випадків сифілісу зафіксовано серед підлітків»

 

Чи правда, що сьогодні в Україні сплеск захворюваності на сифіліс?

Я не можу говорити про наявність чи відсутність епідемії. Основною проблемою є відсутність єдиної електронної системи обліку захворювань. Єдине, про що можна говорити, у нас справді неблагополучна епідемічна ситуація щодо сифілісу.

Торік було зареєстровано понад три тисячі випадків. І що особливо непокоїть, що велику кількість випадків зафіксовано серед підлітків до 17 років. Зокрема, 39 випадків за рік – це дуже тривожна ситуація. Те саме з гонореєю. У нас є певна регіоналізація. Більше випадків сифілісу, наприклад, зареєстровано у південній частині країни, гонореї – у центральній і західній. За 2016 рік було зафіксовано 5200 випадків гонореї.

Але ці цифри ні про що не говорять. Я ніяковію, називаючи їх. Мені, як науковцю і організатору програмного процесу, важливо розуміти ситуацію в цілому. Тому ми працюємо зараз із міжнародними партнерами. Коли тільки Центр громадського здоров'я був зареєстрований, разом із МОЗ України ми звернулися до Міжнародної асоціації інститутів громадського здоров'я IANPHI з проханням про членство і нас підтримали. Ця організація у квітні вперше проведе засідання європейського відділення в Києві. Ми зможемо обговорити з нашими колегами перспективу співпраці, принаймні в питаннях системи моніторингу за захворюваннями, як у частині епідеміологічного моніторингу, так і в частині впровадження та швидкого поширення і запуску електронних баз даних з усіх захворювань. Тоді ми чітко зможемо сказати, що у нас кожен випадок є зареєстрованим. Поки що ми орієнтуємося на звітування. Але якщо врахувати, що більшість дерматовенерологічних кабінетів є приватними і частина з них може дозволити собі не всю інформацію передавати в державні органи статистики, можемо говорити, що порівняно з попередніми роками кількість зареєстрованих випадків як сифілісу, так і гонореї збільшилася. Але це не повна картина, судячи з усього.

У зв’язку з реформою медицини на місцях будуть скорочуватися, зокрема, «кожвени». Чи це не погіршить ситуацію?

Погляньмо на цю проблему по-державницькому. От у маленькому містечку є, припустимо, два дерматовенерологічних диспансери. В одному є стаціонарне відділення, в обох – амбулаторний прийом. Навіщо їх два? Навіщо утримувати в стаціонарному відділені 20 ліжок, якщо всі вони порожні? Навіщо утримувати лікарів, медсестер? Це недоцільно. Це, безумовно, скорочуватимуть. Залишатиметься потрібна кількість ліжок.

Треба говорити і про інтегрованість підходу. Серед причин смерті пацієнтів зі СНІДом домінує туберкульоз, 60%. Інтегрований підхід у лікуванні СНІДу і туберкульозу ми використовуємо давно, і він працює. Єдиним шляхом, якщо говорити про соціально небезпечні захворювання, такі як ВІЛ, венеричні хвороби, ті ж сифіліс і гонорея, має бути об’єднання зусиль із надання інтегрованих послуг пацієнту, який може мати і ВІЛ, і туберкульоз, і гонорею, і бути наркоспоживачем. Ми говоримо сьогодні про створення центрів інтегрованих послуг для соціально небезпечних хвороб. І є доцільним уважніше подивитися на дерматовенерологічні заклади, визначити, з якою службою вони могли б співпрацювати більш тісно й ефективно. Наприклад, із наркологічною чи з первинною. Мова не про скорочення, а про оптимізацію.

Чи правда, що у Європі сифіліс лікують умовно «трьома уколами», а у нас лікування застаріле і тривале. Чи буде це змінюватися?

Це серйозна розмова про відповідність національних стандартів лікування і діагностики європейським стандартам. Дійсно, сьогоднішні протоколи лікування в Україні відрізняються від європейських. Там використовується так званий синдромний підхід. Людина з венеричним захворюванням, яка звертається до лікаря, дуже швидко отримує діагноз і відразу починає лікування, щоб не інфікувати ще когось. У них використовується експрес-тестування сифілісу, і одразу ж цій людині починають лікування, не виходячи з кабінету. У нас же людина має прийти раз – здати аналіз, за кілька днів – отримати результат, а потім почати лікування. Де вона ходитиме цих кілька днів – незрозуміло.

Наші фахівці досі з’ясовують, який правильний підхід: зберігати дермато-венерологічні диспансери, щоб до них пацієнт приходив знову і знову, чи скоротити цей шлях походів пацієнта і розпочати лікування одразу. Ми давно говоримо про синдромний підхід в Україні. Прихильники «класичної» школи залишаються на своїх позиціях. І це одне з наших запитань до ВООЗ, як і у них до нас. Якщо Україна хоче бути цивілізованою, їй треба привести у відповідність до європейських вимог усі національні протоколи. Це, до речі, записано в Угоді про асоціацію, і, безперечно, ми будемо йти цим шляхом.

 

 

 

 

Автор: Катерина Пешко, Станіслав Груздєв

Карта послуг


Опитування

Онлайн консультації

Тести


Гороскоп